Козача Лопань

Хочу підняти питання, яке вважаю дуже важливим і яке актуально на весні, коли багато випускних в школах та ін. уч. закладах. Коли ми дивимось на старі шкільні фотографії, нам завжди хочеться знати: хто ці люди? Як склалося їхнє життя? Хто сидить у другому ряду? Хто була та усміхнена дівчина біля вчительки? Але дуже часто підписів немає. І тоді фотографія перетворюється просто на обличчя без імен… Саме тому сьогодні так важливо правильно оформлювати групові фото випускників і шкільні колажі. Будь ласка, не залишайте світлини без підписів. Обов’язково вказуйте: — рік випуску; — назву школи; — місце зйомки; — прізвища, імена та по батькові вчителів; — прізвище, повне ім’я ( не ініціали) кожного випускника. На жаль, дуже часто цим нехтують. Роблять гарне спільне фото у дворі школи — і на цьому все. Без підписів. Без списків. Без жодної інформації. Через кілька десятків років ніхто вже не зможе сказати, хто саме зображений на світлині. Підписуйте фотографії хоча б із зворотного боку. Не від...

Село Дементіївка, Харківського повіту, розташоване за 6 верст від півстанка «Слатино» Південної залізниці. Населення його складається виключно з селян малоросів, які займаються землеробством, але є багато селян таких осіб, які живуть і служать на залізниці в Харкові, Дергачах і Козачій Лопані. Майже все населення села складається з віросповідання з православних, але, на жаль, є і розкольники-безпопівці поморського штибу, які невідомо з якого часу тут оселилися. До 1905 року розкольників було всього лише до 20 душ обох статей, які за своєю нечисленністю жили зовсім майже непомітними серед маси православних, але, на превеликий жаль, коли був оголошений указ 17 квітня 1905 р., що сповіщав свободу релігійної віротерпимості, плоди цієї горезвісної свободи відразу ж з наступної причини. При місцевому храмі служив сторожем місцевий селянин Семен Олександров Сухіна — людина порядно грамотна, знаючи добре церковне читання та співи, чому іноді, за відсутністю псаломщика, він цілком його заміняв ...

  Здається, я знайшла інформацію про те, як звали рідну сестру Каразіна Василя Назаровича. Нагадаю, що батько Каразіна Василя Назаровича — Каразін Назар Олександрович був одружений із Ковалевською (Коваленко) Варварою Яківною. Відомо, що в їхньому шлюбі було два сини і дочка. Сини — Василь Назарович і Іван Назарович Каразіни, а ось ім’я доньки ніде не згадується. Після смерті чоловіка (Назара Олександровича Каразіна) у 1783 році Варвара Яківна вийшла заміж за кузена Ковалевського Андрія Івановича. В Ісповідному розписі села Кадниця за 1796 рік у списку їхніх дітей значаться дочки: Віра Надія Любов Олександра Єлена і молодший син Петро. Так от, Вірі у 1796 році — 22 роки. Припускаю, що вона народилася у 1774 року, а це означає, що з’явилася на світ після брата Василя і перед братом Іваном, коли ще був живий Каразін Назар Олександрович. Тому я роблю висновок, що це саме його донька. А молодші, починаючи з Надії, народилися вже після смерті Назара. Надія народилася приблизно 1785 рок...

  Як називається церква якщо у неї священика і кожен веде свою половину? Така ситуація у церковній практиці називається двопричтова церква або двопричтова парафія. Причт - це склад духовенства при храмі (священик, диякон, псаломщик). У двопричтовій церкві було два священики, і кожен обслуговував свою «половину приходу» — часто з окремими списками парафіян, іноді навіть із двома престолами всередині однієї будівлі. Таке зустрічалося у великих селах чи слободах, де парафіян було надто багато для одного батюшки. А що означає церква поділена на 2 парафії? Церква, «поділена на два приходи» — це не те ж саме, що дві різні церкви. Це означає, що один храм обслуговує дві окремі групи парафіян, і у нього є два причти (тобто два священники зі своїми помічниками), кожен із яких відповідає за свою частину людей. Як це виглядало на практиці в XIX ст. Один будинок храму, але два священники. Кожен мав свій «напівприхід» — певні вулиці, кутки, села чи хутори, які були закріплені саме за ним. Обидв...

  Прийшла до мене думка — ідея створення дитячих казок на тему місцевих прізвищ у Козачій Лопані. За основу я взяла факти з документів, сюжет придумала сама, і лише попросила ШІ зібрати все до купи. Потім почистила, додала свого — і вийшла ось така казочка про одне з прізвищ, яке відоме в селі вже кілька століть. Назаров рожок Жив колись у селі Лопані хлопчик на ім’я Федько — син місцевого вівчара Назара, доброго, мовчазного чоловіка, який пас овець у широких зелених балках. Батько Назар мав особливий скарб — старовинний ріжок, видовбаний із баранячого рогу. Тим ріжком він закликав овець, коли ті губилися в травах, і гнав їх до обійстя, коли насувалася негода. Малий Федір завжди допомагав батькові пасти овець, і коли підріс, батько подарував йому той ріжок. І хоч хлопець ще тільки вчився бути справжнім вівчарем, дмухав у ріжок так голосно, що навіть круки з тополь здіймалися. Коли по селу було чути, як іде отара овець, старі козаки жартували: — Рожок їде! Так і прилипло до Федіра ц...

Перша згадка прізвища Кисіль із села Лопань належить до 1692 року. Родоначальник роду Ониско (Онисим) Киселенко. ( так у документі)  У нього було два сини, від одного з них і пішов рід Киселів у Лопані. Прізвище має 2 похідні форми. Кисель та Киселенко. На даний момент відомо про 13 поколінь цього роду, що пустили коріння в Козачій Лопані. Шлюбними узами прізвище пов'язане з прізвищами Сизько, Піпенко, Нагорний, Уманець та ін. У документі писалося у різних варіантах Кисіль, Кисіль, Кесіль, Кесель, Киселенко. У Деркачах Кисілі мешкали з XVII століття, але у середині XIX століття у Деркачах з’являються "лопанські" Кисілі. Одна родова гілка лопанського Киселя була переведена в Деркачі саме із с. Лопань. До відомих історичних діячів належить Адам Кисіль – воєвода Київський, похований на Волині у с. Нискиничах у місцевій церкві (ц). Чи має Лопанський Ониско Кисіль зв'язок із воєводою - на даний момент не відомо.

"Южній край" 1807р. (адаптований текст) С. Дергачи, Харьковского уезда. (Корреспонденция «Южного Края»). В 10 ч. ночи, 22-го сентября, в нашем селе опять произошёл пожар. Причина пожара неизвестна. Сгорела изба и сарай. Бездействие волостного начальства и неисправность пожарного обоза во время пожара достойны удивления. Ведь не прошло и 5 дней, как был пожар, все видели недостатки нашего пожарного обоза, указывали на это — и что же? Волостное начальство не только не обратило никакого внимания на эти замечания, но постаралось проявить ещё большую неисправность. Более часа звонят в набат; кто только услышал — прибежал на место пожара, но дергачевских труб нет, как нет. Сбежавшиеся крестьяне и рады были бы тушить, так нечем; вёдрами же ничего нельзя сделать, потому что сильный жар не давал возможности подступить близко к пожарищу. Все, в ожидании труб, стоят и смотрят на пылающие постройки и с глухим ропотом шлют нелестные пожелания по адресу волостного начальства. Но что же за...

Переклад з оригіналу Харківський повіт (кор. «Южного Краю») Дощі, що тривають з невеликими перервами понад місяць, наганяють смуток на землеробів. Після нещодавньої посухи перші дощі були якнайдоречніші, але тепер вони нічого доброго не обіцяють. Частину сіна з великими труднощами було зібрано, а решта лежить у багатьох місцях у покосах і копах, приречених, звісно, на загибель. Весняна відсутність дощів спричинила в результаті повний неврожай кормових трав, так що тільки на заплавних луках сіна зібрано вдвічі й на дві третини менше, ніж торік; у сухих місцях — або зовсім нічого, або ж так мало, що зібраною кількістю сіна не покриється навіть витрати на його заготівлю. Деякі землевласники, які зазвичай здають частину своїх лук в оренду, переважно селянам, цього року утрималися від цієї операції, розраховуючи, що при очікуваному неврожаї кормових трав вигідніше буде косити самим, ніж здавати в оренду, навіть за ціною 30–82 рублі за десятину лугу з отавою і покосом, тоді як торік ті ж ...

Публікація з газети «Южный край» за 1882 рік мовою оригіналу. Текст адаптован.  ОТ ХАРЬКОВА ДО КУРСКА — десять часов прямого пути. (Из писем сверхсмётного дворянина) Двенадцатый час ночи. Сижу на так называемой Хлебниковской платформе, знаете, которая находится на 221-й версте от Курска и на восьмой версте от Харькова. Очень удобная платформа: благодаря ей европейская мысль с большим удобством может проникать в песчаную долину реки Лопань и в дачные помещения, которые, находясь в той долине, само собой разумеется, выстроены «на счастье». Да, так сижу и думаю, как быстро шагнула вперёд Россия: был песок и девственная страна — и вдруг железная дорога; была одна деревушка — и вдруг целая куча живописных дач. Бегают поезда и товарные, и пассажирские, и товарно-пассажирские, бегают платформы с песком, с навозом и с разной дрянью, которая самой природой для удобрения песков предназначена; бегают одни паровозы, называемые в просторечии «жеребчиками», и, по-видимому, служащие ни для чего д...

переклад з оригиналу.  «Пасажири дуже часто звертаються на вокзалі до залізничних працівників — щоб купити квиток до такої-то станції, інколи ж сама прислуга пропонує свої послуги подорожуючим. Нещодавно якийсь селянин Колесніков, перебуваючи в дуже веселому настрої, попросив сторожа ст. «Козача Лопань», Довбню — купити йому квиток до Курська; Довбня вставив п'яному пасажиру квиток і зник. Однак незабаром виявилося, що квиток не до Курська, а до ст. «Весела Лопань». Пасажир повідомив про свою біду начальнику станції, і виникло справу за обвинуваченням Довбні у шахрайстві. Світовий суддя засудив обвинуваченого до тримісячного тюремного ув'язнення. У з'їзді, куди перейшло справа за скаргою засудженого, з'ясувалося, що Довбня віддав залишкові гроші Колеснікову і заявив йому, що взяв квиток тільки до «Веселої Лопані». З'їзд постановив вважати Довбню за рішенням суду виправданим.» "Харьковкие Губернские ведомости" 1889 р