Думки про рідне селище. Ніна Незламна
(Моє рідне селище! Я від тебе далеко, але моя душа і серце завжди з тобою) (Клуб поезії. Ніна Незламна) Знову думками в рідному саду Де вишні вряд, по стежці я іду Тут народилась. І босонога Стежки зміряла. Просила Бога За мене ненька в нічні години Як духи злі плели павутини Та кров козацька протіка в жилах Земна любов - подарили крила! Рідненьке селище Козача Лопань І повноводна річенька Лопань Придали сили. Й віри в суцвітті Серед цих вишень, кращих у світі Як навесні в весільному вбранні Вбирали в себе ранки туманні З промінням сонячним несли радість Тікала слабість, вдихала свіжість Замала сил, здійнялась на ноги В рідному селищі, є дороги І не одна, по якій ходила Красу довкілля, в серці схранила… Хатки… хатки потонули в садах Від поля марево, сльози в очах То сонце пестить золоту стерню А, я ж її і досі… так люблю Хоч і колола, ноги до болі Та душа мріяла - будь на волі Де вітер коси розсівав на плечі Коли лунали голоси лелечі В річці вода, грала веселкою