Лист дідусеві

 

Моє шанування, дідусь Ваня!

Як давно Ви пійшли від нас...тридцять два роки як... а я пам'ятаю той день дуже добре.  Було сиро і холодно, і ми проводжали вас в Козачої Лопані усією вулицею... були всі наші. Я дивилася вслід вантажівці, якою Вас відвозили в останню дорогу і в мене чомусь тоді не було сліз... Вибачте, дідусю Ваня. Вибачте!  Зате пам'ятаю сльози ваших доньок... 

Ми потім часто вас згадували і я так шкодую, що не запитала у вас багато про ваше життя, про вашу молодість, про те, як ви познайомилися з бабусею, як доглядали її. Про вашу роботу мені розповіла мама, та й я трохи пам'ятаю. Пам'ятаю вас у помаранчевому жилеті, як ви стукали молоточком колеса вагонів. Пам'ятаю вас у залізничній формі. 

А торік, на дачі тітки Тосі, ви уявляєте, я знайшла стару світлину. І на ній ви, зовсім молодий, теж у залізничній формі, зі своїми колегами. Я б спитала вас зараз, де це ви знімалися і коли. А ще я знайшла вашу світлину у військовій формі, у гімнастерці з однополчанами. Раніше ніколи не бачила тієї фотографії. От би вам зараз її показати. Я зробила фотоальбом і там багато ваших з бабусею фотографій. Які ж ви були молоді та гарні! 

Дідусь Ваня, цікаво, а ви знали, що у вас була старша сестра Анна? Ні, не та Анна-Нюся, яку ми всі знаємо, а та, перша, народжена у ваших батьків Пелагеї та Степана, але яка померла в дитинстві? Про неї мені розповіла Інна з Рівного, ваша двоюрідна онучка, донька вашої племінниці Людмили. Вона мені дуже багато розповіла про вашу сестру Нюсю, про роки війни... І про Вас, дідусь Ваня, мені також трохи розповіла. 

А ще в інтернеті я знайшла спогади одного авіамеханіка. Він так чітко й докладно розповідав про свою роботу в роки війни. Я читала і уявлала Вас, діду Ваня. Я часто згадую вас і дякую Богу, що ви повернулися з війни живим. Ваше повернення додому добре пам'ятає Ваша дочка Клавдія. Я дуже люблю її слухати. Вона багато мені розповіла про минуле. Усі розповідають. 

Дідусь Ваня ... А Ви знаєте що у нас зараз війна? Так, така ж війна, в якій Вам доводилося брати участь у тоді... в сорокові.... 

З ким воюємо? З онуками і правнуками тих самих ваших однополченців, з якими ви воювали тоді проти фашизму. Тільки тепер ми воюємо проти них в особі росіян. Уявляєте?! 

Я тепер знаю, що таке війна не з чуток. І знаю як було важко Вашим батькам, вашій молодій дружині -  моїй бабусі з двома маленькими донечками. Я уявляю, як хотілося Вам додому і як ризикували Ви щодня під бомбардуванням, як було страшно і як хотілося жити. Я трохи знаю, як важко було бабусі Мусі та як ставилися до неї ваші батьки. Ми теж відчули схоже від своїх рідних... 

Дідусь, мама тепер стала старшою за Вас на чотири роки. Цього року ми відзначили їй 79, і я сподіваюся, що наступного року ми відзначимо її ювілей у вже звільненій від російських фашистів Україні.  

А поки що ми в Києві. До Харкова повертатися боїмося та й небезпечно поки що там. До речі, все частіше стала помічати Ваші риси у мами... Майже також цокають зубні протези, і так само на ніч вона кладе їх у склянку з водою, як колись робили і Ви. 

У Козачій Лопані ваш будинок, начебто цілий, проте будинок батьків ваших, у якому жив племінник Віктор Григорович, був побитий снарядами. Знаю, що у тому будинку сильно постраждав дах. Козача Лопань довгий час була під окупацією. Ви уявляєте?! 

Ми не могли приїхати до Вас із бабусею на могилку цього року... Вибачте нас. Обіцяю як тільки стане тихо і розмінують територію, я приїду до вас обов'язково із квітами. Наведу лад.

Зараз наше селище поступово підключають до електрики. Вісім місяців не було світла. Бачила в інтернеті фотографію вокзалу. Боляче на серці бачити будівлю в дірках від снарядів. Адже в цьому будинку колись працювала наша бабуся Муся... Не віриться! А платформи всі заросли бур'яном. Потяги-електрички поки що не ходять. Але я знаю, що все буде! Ми відбудуємо все! Буде краще, ніж було! 

Що ще писати? Цього року пішов від нас ваш племінник – Анатолій Андрійович Булах. 

Дочки ваші розлетілися світом через цю війну... зі своїми пташенятами. Тітка Клава з дітьми та онуками в Чехії. Тітка Тося під Києвом. Там спокійніше, хоч на початку війни прилітало і туди. Теж побитий уламками снарядів дах будинку, вікна, ворота. Деякі будинки недалеко від них не витримали. Залишилися тільки руїни бо обпалені стіни. Тітка Зіна в Німеччині з дітьми та онуками. Ми ось із мамою нещодавно повернулися до України з Іспанії. Не витримали! Я зрозуміла, що немає кращої країни, ніж Україна! 

До речі, дідусь Ваня, я тепер намагаюся говорити українською. У мене ще погано виходить, але я намагаюся. Зараз би ми з Вами ой як порозмовляли на нашому рідному, нехай поки суржику. 

Пишу Вам цей лист, доки немає світла в домі. Електрику за графіком відключають у Києві по кілька разів на добу. Економимо. Так треба. Заради Перемоги. Попереду зима і не зрозуміло, як ми її переживемо. Щодня повітряні тривоги... Сирени... Але ж ми сильні! Ми переможемо, дідусю Ваню! 

Подбайте будь ласка там на небесах про бабусю Мусю.... Якщо буде можливість, замовте слівце ангелам і Всевишньому про Україну та наших героїв, які охороняють нас, звільняючи нашу землю! 

Захистіть їх з неба, будь ласка! 

І так, дякую за теплу осінь. Навіть сьогодні 9 листопада Ви балуєте нас сонячним денцем! Дякую Вам за все. 

Пам'ятаемо Вас. Любимо.

Ваша онучка Світлана. 

Київ

09.11.2022