Козача Лопань

  Як називається церква якщо у неї священика і кожен веде свою половину? Така ситуація у церковній практиці називається двопричтова церква або двопричтова парафія. Причт - це склад духовенства при храмі (священик, диякон, псаломщик). У двопричтовій церкві було два священики, і кожен обслуговував свою «половину приходу» — часто з окремими списками парафіян, іноді навіть із двома престолами всередині однієї будівлі. Таке зустрічалося у великих селах чи слободах, де парафіян було надто багато для одного батюшки. А що означає церква поділена на 2 парафії? Церква, «поділена на два приходи» — це не те ж саме, що дві різні церкви. Це означає, що один храм обслуговує дві окремі групи парафіян, і у нього є два причти (тобто два священники зі своїми помічниками), кожен із яких відповідає за свою частину людей. Як це виглядало на практиці в XIX ст. Один будинок храму, але два священники. Кожен мав свій «напівприхід» — певні вулиці, кутки, села чи хутори, які були закріплені саме за ним. Обидв...

  Прийшла до мене думка — ідея створення дитячих казок на тему місцевих прізвищ у Козачій Лопані. За основу я взяла факти з документів, сюжет придумала сама, і лише попросила ШІ зібрати все до купи. Потім почистила, додала свого — і вийшла ось така казочка про одне з прізвищ, яке відоме в селі вже кілька століть. Назаров рожок Жив колись у селі Лопані хлопчик на ім’я Федько — син місцевого вівчара Назара, доброго, мовчазного чоловіка, який пас овець у широких зелених балках. Батько Назар мав особливий скарб — старовинний ріжок, видовбаний із баранячого рогу. Тим ріжком він закликав овець, коли ті губилися в травах, і гнав їх до обійстя, коли насувалася негода. Малий Федір завжди допомагав батькові пасти овець, і коли підріс, батько подарував йому той ріжок. І хоч хлопець ще тільки вчився бути справжнім вівчарем, дмухав у ріжок так голосно, що навіть круки з тополь здіймалися. Коли по селу було чути, як іде отара овець, старі козаки жартували: — Рожок їде! Так і прилипло до Федіра ц...

Перша згадка прізвища Кисіль із села Лопань належить до 1692 року. Родоначальник роду Ониско (Онисим) Киселенко. ( так у документі)  У нього було два сини, від одного з них і пішов рід Киселів у Лопані. Прізвище має 2 похідні форми. Кисель та Киселенко. На даний момент відомо про 13 поколінь цього роду, що пустили коріння в Козачій Лопані. Шлюбними узами прізвище пов'язане з прізвищами Сизько, Піпенко, Нагорний, Уманець та ін. У документі писалося у різних варіантах Кисіль, Кисіль, Кесіль, Кесель, Киселенко. У Деркачах Кисілі мешкали з XVII століття, але у середині XIX століття у Деркачах з’являються "лопанські" Кисілі. Одна родова гілка лопанського Киселя була переведена в Деркачі саме із с. Лопань. До відомих історичних діячів належить Адам Кисіль – воєвода Київський, похований на Волині у с. Нискиничах у місцевій церкві (ц). Чи має Лопанський Ониско Кисіль зв'язок із воєводою - на даний момент не відомо.

"Южній край" 1807р. (адаптований текст) С. Дергачи, Харьковского уезда. (Корреспонденция «Южного Края»). В 10 ч. ночи, 22-го сентября, в нашем селе опять произошёл пожар. Причина пожара неизвестна. Сгорела изба и сарай. Бездействие волостного начальства и неисправность пожарного обоза во время пожара достойны удивления. Ведь не прошло и 5 дней, как был пожар, все видели недостатки нашего пожарного обоза, указывали на это — и что же? Волостное начальство не только не обратило никакого внимания на эти замечания, но постаралось проявить ещё большую неисправность. Более часа звонят в набат; кто только услышал — прибежал на место пожара, но дергачевских труб нет, как нет. Сбежавшиеся крестьяне и рады были бы тушить, так нечем; вёдрами же ничего нельзя сделать, потому что сильный жар не давал возможности подступить близко к пожарищу. Все, в ожидании труб, стоят и смотрят на пылающие постройки и с глухим ропотом шлют нелестные пожелания по адресу волостного начальства. Но что же за...

Переклад з оригіналу Харківський повіт (кор. «Южного Краю») Дощі, що тривають з невеликими перервами понад місяць, наганяють смуток на землеробів. Після нещодавньої посухи перші дощі були якнайдоречніші, але тепер вони нічого доброго не обіцяють. Частину сіна з великими труднощами було зібрано, а решта лежить у багатьох місцях у покосах і копах, приречених, звісно, на загибель. Весняна відсутність дощів спричинила в результаті повний неврожай кормових трав, так що тільки на заплавних луках сіна зібрано вдвічі й на дві третини менше, ніж торік; у сухих місцях — або зовсім нічого, або ж так мало, що зібраною кількістю сіна не покриється навіть витрати на його заготівлю. Деякі землевласники, які зазвичай здають частину своїх лук в оренду, переважно селянам, цього року утрималися від цієї операції, розраховуючи, що при очікуваному неврожаї кормових трав вигідніше буде косити самим, ніж здавати в оренду, навіть за ціною 30–82 рублі за десятину лугу з отавою і покосом, тоді як торік ті ж ...

Публікація з газети «Южный край» за 1882 рік мовою оригіналу. Текст адаптован.  ОТ ХАРЬКОВА ДО КУРСКА — десять часов прямого пути. (Из писем сверхсмётного дворянина) Двенадцатый час ночи. Сижу на так называемой Хлебниковской платформе, знаете, которая находится на 221-й версте от Курска и на восьмой версте от Харькова. Очень удобная платформа: благодаря ей европейская мысль с большим удобством может проникать в песчаную долину реки Лопань и в дачные помещения, которые, находясь в той долине, само собой разумеется, выстроены «на счастье». Да, так сижу и думаю, как быстро шагнула вперёд Россия: был песок и девственная страна — и вдруг железная дорога; была одна деревушка — и вдруг целая куча живописных дач. Бегают поезда и товарные, и пассажирские, и товарно-пассажирские, бегают платформы с песком, с навозом и с разной дрянью, которая самой природой для удобрения песков предназначена; бегают одни паровозы, называемые в просторечии «жеребчиками», и, по-видимому, служащие ни для чего д...

переклад з оригиналу.  «Пасажири дуже часто звертаються на вокзалі до залізничних працівників — щоб купити квиток до такої-то станції, інколи ж сама прислуга пропонує свої послуги подорожуючим. Нещодавно якийсь селянин Колесніков, перебуваючи в дуже веселому настрої, попросив сторожа ст. «Козача Лопань», Довбню — купити йому квиток до Курська; Довбня вставив п'яному пасажиру квиток і зник. Однак незабаром виявилося, що квиток не до Курська, а до ст. «Весела Лопань». Пасажир повідомив про свою біду начальнику станції, і виникло справу за обвинуваченням Довбні у шахрайстві. Світовий суддя засудив обвинуваченого до тримісячного тюремного ув'язнення. У з'їзді, куди перейшло справа за скаргою засудженого, з'ясувалося, що Довбня віддав залишкові гроші Колеснікову і заявив йому, що взяв квиток тільки до «Веселої Лопані». З'їзд постановив вважати Довбню за рішенням суду виправданим.» "Харьковкие Губернские ведомости" 1889 р

 Джерело -- "Южный край" (переклад з оригиналу)  Звіт про діяльність Харківського товариства піклування про безпритульних малолітніх сиріт Учора, в приміщенні Харківського товариства взаємного страхування від вогню, під головуванням Н. П. Грессера, відбулося загальні збори членів Харківського товариства піклування про безпритульних малолітніх сиріт. Це товариство, що існує вже вісім років, досі не користується в місцевому середовищі тим співчуттям і підтримкою, на які цілком заслуговує. Лише завдяки невтомній енергії осіб, які віддали свої сили та вільний час служінню цьому добродійному ділові, можливе його існування і боротьба з тими сумними наслідками, що породжує безпритульність малолітніх сиріт. На зборах були присутні 10 членів. Із прочитаного секретарем ради, доктором Ясинським, річного звіту про діяльність товариства видно, що кількість членів становить 61 особу, серед яких 38 почесних і 23 дійсних. Справами товариства завідує піклувальна рада, до складу якої входять...

  20 лютого (1882 року) у Харківському окружному суді, за участю присяжних засідателів, було розпочато слухання справи за звинуваченням дворянина Казимира Скуратовича, міщанина Миколи Воронгіна, дворянина Казимира Литвинського та почесного громадянина Василя Глаголєва у порушенні правил для небезпеки руху за залізними дорогами. людей. Простіше кажучи, це справа — останній акт залізничної трагедії, що розігралася 13 лютого минулого року, о 4-й годині ранку, на 4-й версті від станції Козача Лопань Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Місцеві жителі, звісно, ​​пам'ятають наслідки цієї зіткнення поїздів. Свого часу ця катастрофа, що вибивалася з низки звичайних «зіткнень», «сходів з рейок» і «катастрофа», схвилювала громадську думку, яка вимагала гідного покарання для винних у цьому страшному нещасті. Перед судом постали: помічник начальника станції, телеграфіст, обер-кондуктор та машиніст. Суть справи, викладена загалом, така: 13 лютого 1881 року на 4-й версті від станції Козач...