Козача Лопань

Перша згадка прізвища Кисіль із села Лопань належить до 1692 року. Родоначальник роду Ониско (Онисим) Киселенко. ( так у документі)  У нього було два сини, від одного з них і пішов рід Киселів у Лопані. Прізвище має 2 похідні форми. Кисель та Киселенко. На даний момент відомо про 13 поколінь цього роду, що пустили коріння в Козачій Лопані. Шлюбними узами прізвище пов'язане з прізвищами Сизько, Піпенко, Нагорний, Уманець та ін. У документі писалося у різних варіантах Кисіль, Кисіль, Кесіль, Кесель, Киселенко. У Деркачах Кисілі мешкали з XVII століття, але у середині XIX століття у Деркачах з’являються "лопанські" Кисілі. Одна родова гілка лопанського Киселя була переведена в Деркачі саме із с. Лопань. До відомих історичних діячів належить Адам Кисіль – воєвода Київський, похований на Волині у с. Нискиничах у місцевій церкві (ц). Чи має Лопанський Ониско Кисіль зв'язок із воєводою - на даний момент не відомо.

"Южній край" 1807р. (адаптований текст) С. Дергачи, Харьковского уезда. (Корреспонденция «Южного Края»). В 10 ч. ночи, 22-го сентября, в нашем селе опять произошёл пожар. Причина пожара неизвестна. Сгорела изба и сарай. Бездействие волостного начальства и неисправность пожарного обоза во время пожара достойны удивления. Ведь не прошло и 5 дней, как был пожар, все видели недостатки нашего пожарного обоза, указывали на это — и что же? Волостное начальство не только не обратило никакого внимания на эти замечания, но постаралось проявить ещё большую неисправность. Более часа звонят в набат; кто только услышал — прибежал на место пожара, но дергачевских труб нет, как нет. Сбежавшиеся крестьяне и рады были бы тушить, так нечем; вёдрами же ничего нельзя сделать, потому что сильный жар не давал возможности подступить близко к пожарищу. Все, в ожидании труб, стоят и смотрят на пылающие постройки и с глухим ропотом шлют нелестные пожелания по адресу волостного начальства. Но что же за...

Переклад з оригіналу Харківський повіт (кор. «Южного Краю») Дощі, що тривають з невеликими перервами понад місяць, наганяють смуток на землеробів. Після нещодавньої посухи перші дощі були якнайдоречніші, але тепер вони нічого доброго не обіцяють. Частину сіна з великими труднощами було зібрано, а решта лежить у багатьох місцях у покосах і копах, приречених, звісно, на загибель. Весняна відсутність дощів спричинила в результаті повний неврожай кормових трав, так що тільки на заплавних луках сіна зібрано вдвічі й на дві третини менше, ніж торік; у сухих місцях — або зовсім нічого, або ж так мало, що зібраною кількістю сіна не покриється навіть витрати на його заготівлю. Деякі землевласники, які зазвичай здають частину своїх лук в оренду, переважно селянам, цього року утрималися від цієї операції, розраховуючи, що при очікуваному неврожаї кормових трав вигідніше буде косити самим, ніж здавати в оренду, навіть за ціною 30–82 рублі за десятину лугу з отавою і покосом, тоді як торік ті ж ...

Публікація з газети «Южный край» за 1882 рік мовою оригіналу. Текст адаптован.  ОТ ХАРЬКОВА ДО КУРСКА — десять часов прямого пути. (Из писем сверхсмётного дворянина) Двенадцатый час ночи. Сижу на так называемой Хлебниковской платформе, знаете, которая находится на 221-й версте от Курска и на восьмой версте от Харькова. Очень удобная платформа: благодаря ей европейская мысль с большим удобством может проникать в песчаную долину реки Лопань и в дачные помещения, которые, находясь в той долине, само собой разумеется, выстроены «на счастье». Да, так сижу и думаю, как быстро шагнула вперёд Россия: был песок и девственная страна — и вдруг железная дорога; была одна деревушка — и вдруг целая куча живописных дач. Бегают поезда и товарные, и пассажирские, и товарно-пассажирские, бегают платформы с песком, с навозом и с разной дрянью, которая самой природой для удобрения песков предназначена; бегают одни паровозы, называемые в просторечии «жеребчиками», и, по-видимому, служащие ни для чего д...

переклад з оригиналу.  «Пасажири дуже часто звертаються на вокзалі до залізничних працівників — щоб купити квиток до такої-то станції, інколи ж сама прислуга пропонує свої послуги подорожуючим. Нещодавно якийсь селянин Колесніков, перебуваючи в дуже веселому настрої, попросив сторожа ст. «Козача Лопань», Довбню — купити йому квиток до Курська; Довбня вставив п'яному пасажиру квиток і зник. Однак незабаром виявилося, що квиток не до Курська, а до ст. «Весела Лопань». Пасажир повідомив про свою біду начальнику станції, і виникло справу за обвинуваченням Довбні у шахрайстві. Світовий суддя засудив обвинуваченого до тримісячного тюремного ув'язнення. У з'їзді, куди перейшло справа за скаргою засудженого, з'ясувалося, що Довбня віддав залишкові гроші Колеснікову і заявив йому, що взяв квиток тільки до «Веселої Лопані». З'їзд постановив вважати Довбню за рішенням суду виправданим.» "Харьковкие Губернские ведомости" 1889 р

 Джерело -- "Южный край" (переклад з оригиналу)  Звіт про діяльність Харківського товариства піклування про безпритульних малолітніх сиріт Учора, в приміщенні Харківського товариства взаємного страхування від вогню, під головуванням Н. П. Грессера, відбулося загальні збори членів Харківського товариства піклування про безпритульних малолітніх сиріт. Це товариство, що існує вже вісім років, досі не користується в місцевому середовищі тим співчуттям і підтримкою, на які цілком заслуговує. Лише завдяки невтомній енергії осіб, які віддали свої сили та вільний час служінню цьому добродійному ділові, можливе його існування і боротьба з тими сумними наслідками, що породжує безпритульність малолітніх сиріт. На зборах були присутні 10 членів. Із прочитаного секретарем ради, доктором Ясинським, річного звіту про діяльність товариства видно, що кількість членів становить 61 особу, серед яких 38 почесних і 23 дійсних. Справами товариства завідує піклувальна рада, до складу якої входять...

  20 лютого (1882 року) у Харківському окружному суді, за участю присяжних засідателів, було розпочато слухання справи за звинуваченням дворянина Казимира Скуратовича, міщанина Миколи Воронгіна, дворянина Казимира Литвинського та почесного громадянина Василя Глаголєва у порушенні правил для небезпеки руху за залізними дорогами. людей. Простіше кажучи, це справа — останній акт залізничної трагедії, що розігралася 13 лютого минулого року, о 4-й годині ранку, на 4-й версті від станції Козача Лопань Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Місцеві жителі, звісно, ​​пам'ятають наслідки цієї зіткнення поїздів. Свого часу ця катастрофа, що вибивалася з низки звичайних «зіткнень», «сходів з рейок» і «катастрофа», схвилювала громадську думку, яка вимагала гідного покарання для винних у цьому страшному нещасті. Перед судом постали: помічник начальника станції, телеграфіст, обер-кондуктор та машиніст. Суть справи, викладена загалом, така: 13 лютого 1881 року на 4-й версті від станції Козач...

Сьогодні 100 років як народився наш земляк – вчитель Слатинської школи – Слюсаренко Василь Максимович. Так вийшло, що після його смерті , залишився його робочий портфель, з документами. Людина, що пройшла концтабір у Другу світову війну, і після війни продовжувала боротися із системою.. Він нагадував мені Дон Кіхота... З документів, що збереглися - свідоцтво про народження і трудова книжка. Вони мені розповіли про його життєвий шлях. Окремі довідки, листи, посвідчення про те, чим він жив і з якими людьми спілкувався. Він займався справами колишніх малолітніх в'язнів, перебував у Дергачівському відділенні Міжнародного Союзу Колишніх Малолітніх В'язнів Фашизму. І всіляко намагався їм допомогти. Серед документів - власноруч написані листи з описом подій того часу від викрадених до Німеччини в роки війни наших земляків: Від Будяка Івана Івановича 1925 року народження та Юрченки Антоніни Сергіївни. Життєвий шлях Василя Максимовича: З червня 1943 - до квітня 1945 НДР конц...

 Сьогодні я прочитала у Фейсбуці : " Перестало битися серце справжнього друга та патріота України Тамаза Єрьоміна-Гоголадзе. Багато зроблено разом, не все заплановане втілили. Він пережив окупацію у Козачій Лопані, я забирав його тоді, він радів як дитина, гадаю, що наслідки вплинули на все життя." "Талановитий режисер, ведучий, актор, тележурналіст, головний редактор Всеукраїнського телеканалу «Сварожичи» - він зробив величезний внесок в культуру Харкова та зокрема Дергачівщини. " Шок... Як так? Я збиралась як раз йому подзвонити.. Не встигла.. Так багато хотілось йому розповісти про театр, про Марину ( теж режисер)... про плани. Не уявляю Козачу Лопань без цієй Людини. Не уявляю Україну без нього. Біль. Помер 8 квітня 2025 року. Світла пам'ять!