Назаров рожок. Казка.

 

Прийшла до мене думка — ідея створення дитячих казок на тему місцевих прізвищ у Козачій Лопані.

За основу я взяла факти з документів, сюжет придумала сама, і лише попросила ШІ зібрати все до купи. Потім почистила, додала свого — і вийшла ось така казочка про одне з прізвищ, яке відоме в селі вже кілька століть.

Назаров рожок

Жив колись у селі Лопані хлопчик на ім’я Федько — син місцевого вівчара Назара, доброго, мовчазного чоловіка, який пас овець у широких зелених балках. Батько Назар мав особливий скарб — старовинний ріжок, видовбаний із баранячого рогу. Тим ріжком він закликав овець, коли ті губилися в травах, і гнав їх до обійстя, коли насувалася негода.

Малий Федір завжди допомагав батькові пасти овець, і коли підріс, батько подарував йому той ріжок. І хоч хлопець ще тільки вчився бути справжнім вівчарем, дмухав у ріжок так голосно, що навіть круки з тополь здіймалися.

Коли по селу було чути, як іде отара овець, старі козаки жартували:
— Рожок їде!
Так і прилипло до Федіра це прізвисько.

Федір Рожок продовжував справу батька: пас отари, знав кожну стежину, любив сонце над ярами й туман над річкою. А ще він був дуже веселий. Казали, що з його ріжка можна не тільки овець кликати — а й пісні співати та танцювати.

Минали роки. Федір одружився, у нього з’явилися діти, і всі в селі звали їх Рожко.

Але одного літа трапилася страшна негода зі зливою. Небо розірвалося блискавками, дощ падав стіною, а вітер так гнав хмари, що навіть старі козаки хрестилися. Федір загубив отару. Розбіглися вівці по всій окрузі. Шукав їх Федір від ранку до вечора, змок геть до нитки, з ніг падав. Аж раптом почув — тоненьке «бе-е» з-за верболозу. Він дмухнув у свій ріжок так, що луна пішла аж до Дементіївки. Вівці зібралися — усі як одна!

Селяни не вірили власним очам.
— Ти ж піпа! — вигукнула стара баба Параска.
— Яка ще піпа? — засміявся Федір.
— Та ж піпа — то як бочка! Ти в собі стільки сили носиш, як у тій піпі меду!

Відтоді люди почали називати Федорову родину лагідно — Пипенками. Мовляв, ті, хто багато тримають у серці: сили, доброти, пісень і турботи.

І досі в Козачій Лопані часом десь у лузі чути тоненький звук ріжка. Кажуть, то праправнук Назара та Федіра тішиться тим Рожком, який передавався синові з покоління в покоління. А інші додають:
— То ж із роду Пипенків. Ті завжди чують, що треба зробити.

-----------------------------------
Цікаво, чи буде це цікаво малечі?